Мимохіть (іронія)

Ми  зустрілись  мимохіть,  
Як  колись,  у  парку.
Знову  поваб,  знову  хіть...
Навіть  стало  парко.

Ти  спитала:  "Справи  як?"
"Бач  –  кажу  –  не  спився!"
Ти  промовила:  "То  знак  –  
Нещодавно  снився."

Я  кажу  тобі:  "Ай  лав!
Не  пішла  б  від  мене,  
Я  б  до  ніг  твоїх  поклав
Усю  ейкумену!"

Ти  зітхнула,  та  чомусь  
Посміхнулась  хмуро:
"Я  ж  на  помилках  учусь...
А  ти,  може,  гуру?"

Я  всміхнувся  теж,  але
Трохи  бадьорі́ше:
"Як  кохатимеш  мене,
То  складу  я  вірша

Про  взаємини,  які
І  богам  не  снились..."
"Аж  настільки  ми  близькі?
Чи  надовго,  милий?"  –

Перебила  ти  мене  
Та  поцілувала  –
"Все  минає.  Й  це  мине.
Чи  тобі  замало?"

04.10.2025    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2026
автор: Олена Студникова