Я – хвиля, що минає дикі скелі
тих зваб,
які очікують на мить
зручної випадкової дуелі,
щоб серце легковірне полонить.
Я – хвиля найніжнішої лазурі,
що бавиться в обіймах у вітрів,
удячна цій прихованій цензурі,
яку ти поміж нас уміло звів.
Я – хвиля,
що ховає у глибіні
довершеної форми почуття.
Ми чужістю щасливі...
Ми не винні,
що в юність не буває вороття.
Зі збірки "Кохання солод як причастя"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1055046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2026
автор: Наталія Погребняк