Я вами вражений.
Ці дотики очей …
Слова, давно проба́чені,
Упало щось з плечей.
Не відчуваю холоду,
Байдужості в словах,
Горить пекельне золото -
Обійм нещирих страх.
Пропав, мовчить у затінку.
Торкнуся до руки.
Втечу в далеку Ка́м’янку
Від докору щоки?
Не втік,
Радію щирості,
Нестримній простоті,
Я думав, з цього ви́росту,
Не виріс з цього, ні …
Ось так -
Без лат, без захисту,
Без ви́думаних слів.
Стою, у всій цій на́пасті,
Я просто онімів.
Кому, за що дару́нок цей?
Вже вкотре, утечи́ …
Пропадеш в світі цих очей,
Пиши собі книжки …
Не зміг, пропав,
Горить вогонь,
Пала щось у душі,
Піди пройдись і охолонь,
Хай ви́падуть дощі …
А може ні, нехай горить,
Зберу своє тепло,
Що там далеко десь беріг
Колись комусь назло,
І просто щиро так віддам
Як випадуть сніги.
Може це буде у віршах, може як береги́ …
Візьми собі, то ж не моє,
То все твоє тепло,
Щось знову вітер награє,
Згадав про ремесло …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2026
автор: Дружня рука