Кажуть, коли Бог створив світ,
Він довго дивився на людину
і мовчав.
Людина очікувала слова,
заповіді,
грому з неба.
Але Бог дав їй лише одне —
можливість робити вибір.
Тоді людина запитала:
— Як дізнатися, що Ти поруч?
Де Тебе шукати?
І Бог не відповів відразу.
Він розділив себе
на тисячі малих іскор
і розсіяв їх по землі.
Одна іскра стала
рукою, що подає хліб.
Інша —
словом, яке не ранить.
Третя —
вмінням пробачити,
коли простіше ненавидіти.
Люди шукали Бога
в храмах,
в книгах,
в небесах.
А Він проходив повз них
у вигляді сусіда,
мандрівника,
ворога,
дитини.
І кожного разу,
коли людина обирала добро,
одна іскра поверталася до Бога.
Кажуть, Бог не судить людей
за словами і молитвами.
Він дивиться,
скільки себе
вони повернули Йому назад.
Погані вчинки
роблять світ гучним і жорстоким.
Хороші —
спокійним.
І тому їх часто не помічають.
Але саме з цих тихих справ
Бог знову і знову
збирає себе
в цьому світі.
І тому сказано:
не питай,
чи віриш ти в Бога.
Запитай себе —
чи впізнає Він себе
у твоїх вчинках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2026
автор: oreol