Обволікаюся блакиттю сновидінь,
Так, ніби всотую одвічну неба синь.
Таємні сходи в'ються серпантином.
Пухкі хмарки навколо мене плинуть.
Усім єством пірнаю в бе́згомі́нь*.
В аквамариновому о́бширі небес
Хвиль просторових надчуттєвий перепле́ск.
Чарують погляд сходи лазуро́ві.
Немов магнітом ваблять при розмові
Істоти дивні з позаземних п'єс.
Блава́тний* по́лумінь розі́скрених світінь
Полонить се́рденько в обіймах сновидінь.
У бе́змір в'ються сходи вертикальні –
Ув інші сфери, в зо́ряну реальність,
У досконалість світови́х творінь...
08.01.2026
*бе́згомі́нь (поет., подвійний наголос) – те саме, що безгомі́ння.
*блава́тний – блакитний, волошковий.
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2026
автор: Олена Студникова