Бог листи висипав прямо до ніг,
Які так і не наважився надіслати.
Люди раділи їм і кричали: Сніг!
Подивися, який лапатий!
Богу дивно було із дурних людей -
Як зимі вони можуть радіти?
У раю ж бо метелиця не іде,
Там завжди, бачте, тільки літо.
А земляни натягували шапки,
Одягались у різні пальта,
І ліпили веселих сніговиків,
В кучугури робили сальто.
Чим сильніше мороз припікав землян,
Тим носи червоніли більше.
І замислився Бог: може, я в листах
Поскидав на них свої вірші?
Чи ж тому не лякає їх заметіль,
Не холоне від вітру серце?
А стають вони ніжними навпаки,
Наче сніг той побачили вперше?
І тоді Бог іще торби три дістав
Із горища листів дитячих,
І трусив усю ніч на людські міста,
Щоб на ранок йому побачити,
Як дорослий завзято у сніжки гра,
Геть забувши про сенси і значення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2026
автор: ЛУЖАНКА