(Пам’яті протоієрея Ростислава Дударенка, який загинув 5.03.2022 року у с. Ясногородка на Київщині. Він намагався захищати своїх прихожан та односельців від окупантів. Йому навіки – 45).
Він любив свою Україну,
Бога, землю святу й людей,
Та за волю в той день… загине –
Із хрестом у руках впаде.
Вийшов він у сутані* й рясі*,
Зупинити аби орду,
Все ж молитвою зла не гасять,
Та й один був лише в ряду…
До кінця зима добігала –
До фіналу, бачся, свого.
Задиміло все, запалало…
То війни розгорявсь вогонь…
І стривожені гасли зорі,
Споглядаючи ізгори,
Вони бачили, скільки горя
Принесуть чужі прапори.
Тоді ворог прорвав кордони,
Заходився нас розпинать.
Співчували Захід, ООНи…
Зорі знали, що це – війна.
Розуміли вони, що долі
Ні об’їхать, ні обійти,
Тож вставали на захист волі
Всі, і був серед низ святий…
Навперейми він вийшов танкам,
У руках – сріблом хрест яснів.
З ним отець святий того ранку
Знов молився за тих синів
І за донечок, що рятують
Волю кожного і землі,
Що під небом святим ночують
Через покидьків, що в кремлі…
Він ішов у сутані й рясі,
Оберегом – на грудях – хрест,
Та убивці на жертви ласі…
Чи підкинула доля тест?
Постріл гучно озвався з танка,
Сколихнув помарнілу вись…
Впала різко на сніг… сутанка,
Хрест отця кров’ю обагривсь.
Сніг заплакав не слізьми – кров’ю…
Тихо танув… Він не чекав…
Той, хто всіх надихав любов’ю,
Впав. Ще теплий… Ні, не злякавсь,
Адже знав, що любов всесильна,
Мо’, тому і пішов навстріч…
Україна, від горя сива,
Ше поставить немало свіч
І за тих, хто не вийшов з бою,
Хто фінал наближав війни,
Чиї душі цвіли любов’ю.
Вічно житимуть всі вони!..
5.01.2025.
*– Сутана — верхній довгий одяг духівництва, що носиться поза богослужінням.
** – Ряса – повсякденний одяг духовенства і монашества, що представляє собою довге вільне вбрання чорного кольору з широкими рукавами.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054856
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2026
автор: Ганна Верес