Не розумію, навіщо цей маскарад:
нерви, судини, жили, серця, скелети,
сталий набір тимчасових м’ясних принад –
час-бо стирає усі нетривкі прикмети.
Що за подобу вигадав ти собі!
Зовнішність візантійця (тобі не личить),
волос не світлий, очі не голубі, –
втім, я люблю дивитися крізь обличчя:
хай твої темні брови ламає гнів –
бачу лиш погляд, прозорий як крила бабки,
і над лицем круглявим кашлатий німб –
кучері кольору вицвілої кульбабки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2026
автор: Світлана Себастіані