Пічко! Хліб ти насущний даруєш -- і хата жива,
Зігріваєш родину, дітей бережеш од злих сил.
Дим із комина -- з небом зв’язок -- на морозець звивавсь.
То Вогонь у Отця за енергію роду просив.
Споконвіку -- "душею" вважаєшся, святістю хат,
Кажуть, на Василя, оживаєш, ідеш у танок.
Хатнє вогнище здатне очистити нас від гріха --
Прабабусина мудрість у кутику серця давно.
На лежанці дитятко "знайшла" породілля сільська,
Гріє воду й купає у літеплі вперше його.
На кожусі кладуть і охрещеного малюка,
Бо лікує, відводячи зло, й очищає вогонь.
'"Колупає" на сватанні дівка бентежно тебе,
Молодятам на щастя весільний печеш коровай,
На Великдень пасок аромат досягає небес.
В грубці -- перша кутя: задобри духів дому, давай...
Безперервність життя в оберезі, зв’язок поколінь.
Українцям не вперше долати добу лихоліть,
Не згасає у кожному пращура мудра черінь,
Дух незламний в онукові силою роду горить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054837
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2026
автор: Білоозерянська Чайка