Ти — моя злива, що б’є до кісток,
А я — під дощем без надії стою.
Серце, мов птах, що попався в ціпок,,
Шепоче ім’я твоє … Кожну сльозу.
Ти — моя прірва, мій подих і страх,
А я — у стрибку без очей і без крил.
Ти — моя ніжність у власних руках,
Що ранить сильніше, ніж меч із могил.
Ти — моя рана, що світ не загоїть,
Я — в ній мовчання, розбите й живе.
Ти мріями душу мою непокоїв,
А потім пішов… Забравши усе.
Ти — моя зрада без слів і причин,
Я — у цій тиші кричу без надії.
Серце моє — це мільйон домовин,
Де спочивають нездійснені мрії.
Ти — моя вічність, що зникла в годину,
Я — лиш уламки твого “не люблю”.
Хоч і болить — та не знаю провину,
Бо навіть мертва, ще в серці живу.
Ти — моя мука, мій хрест, мій розп’яток,
Я — твоя жертва, що палала вогнем.
Я ще люблю…Та безжальний твій пасок,
Нехай цю «любов»,змиє сильним дощем,
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2026
автор: Вірсавія Стрельченко