Ми у світ цей приходимо в білому
І не знаєм ні зла, ні гріха,
Немовлята під янгола крилами,
Ще не бачимо в чорта рога.
Перші кроки болючі, невпевнені
Подарують нам перші синці,
Першу ласку і садна від ременю,
Ми отримаємо як взірці.
Перша крапелька з носа розбитого
Буде сама червона в житті...
А той біс стукотить вже копитами
Й повороти готує круті.
Ми, нарешті, дорослі і навчені,
Тільки одяг не білий, як був...
Та для нас це не має ще значення,
Сподіваємось щиро на люфт.
Час іде..., вже усі перемазані,
Не у фірби, в багнюку і кров,
Переїхані геть не камазами...
Наломали і палок, і дров...
Але всеж підіймаємо голови,
Щоби бачить як сонце встає
І не ворони в небі, а голуби,
Бо ще трошечки чистого є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054760
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2026
автор: Вєтка Миловець