Переклад
«Квіти минулого...» -- (Flores Velhas)
***
(Cesário Verde)
***
1
Вчора я відвідав маленький сільський сад,
Де стільки разів цілував місяць нас
І в усьому я бачив посмішку кохання, яке ти мені дарувала,
Чудове, як сонце, спокійне, як політ --
У наш час...
2
У всьому сяяла прозора поезія,
Ритмічна, як поцілунки до світла планет :
Бджола все ще дзижчала навколо лаванди,
А відтінок ніжних метеликів хвилював сонет...
3
У всьому я все ще бачив твій образ,
Образ, що надихав на цнотливі мадригали;
І вібрації, річка, зірки, пейзаж --
Приносили в мою пам'ять
безсмертних ідилій зали...
4
І наш солодкий роман, написаний у вигнанні,
З тихими поцілунками в безмісячні ночі --
Змусив мене перечитати його, сумніший за похорон --
Верби, ваніль і троянди травня
Та твої очі...
5
Але ти, тепер, ніколи, ах..!
Ніколи більше не сидітимеш
На цегляних лавках, вкритих мохом,
які липкі
І я не цілуватиму тебе, в сонні години,..
Твої -- слонової кістки пальці, витончені та стрункі...
6
Я, не знаючи, як любити рухи
Найідеальнішої строфи
тихих гармоній чуда,..
Відчуваю розчарування і велику зневіру
Та сміюся сам до себе,
як посміхається Юда.
7
І все, нарешті, минуло --
Минуло, як пір'їнка,
Яку море несе на своїх хвилях, піддаючись штормам
І те солодке життя -- те приємне життя,
Ах..!
Воно ніколи не повернеться,
моя лілеє, ніколи --
Вже нам...
8
О, моя добра подруго,..
О, моя чарівна кохана..!
Коли я ступив, худий і згорблений -- вчора,
На пісок, по якому шелестіла твоя спідниця,
Яка для мого життя рожевим небом була...
9
Мені сказали, що ти,
в квітучому минулому,
Тримала наді мною,
поруч з тими трояндами
страждання,
Свій млосний ніжний погляд,
Який говорить
про скриті і важливі
емоції кохання...
10
І,..
О.., бліда Клариса,
о палка і чиста душа,
Яку я не міг ненавидіти,
ніколи --
Я не знав, як випити з чаші
блаженства
Нектар,
що походить від жіночих ласк відмови...
11
Все говорило до мене,
зворушливими тонами,
Про наше,
яке поєднало душі двох істот -- кохання;
Про майже сестринську
розмову вітру з квітами
І м'яке запашних луків дихання...
12
Я навіть думав,
що чую ці ніжні речі
У гнізді прихильності,
створеному для тебе --
Серед чистого сміху і голосів дітей,
І хмар, які я малював, і мрій,
які я плекав для себе...
13
Це так нагадує мені,
о символ святих,
Про час, коли я випускав
натхненні ноти любові,..
І під тим небом і на тих рослинах
Ми пили еліксир
запашних післяобідь сповіді...
14
Я мав печатку туги,
так глибоко вкарбовану,
Що ці, які я утворив
з її ілюзії хвилі,
Змусили мене
обманювати себе
у самотності,
І мої крила почали відкриватися
моїм враженням -- милі...
15
Я відпустив із відданістю спогади,
що все ще були в рабстві,
У просторі я будував фантастичні замки,
Біля резервуару,
де ти звикла схилятися,
І де місячне світло зупиняло
свої жовті промені
в рамки...
16
Я плекав, поки не відчув,
солодше за молитву,
Підтримуючи свою віру,
в заспокійливій завісі --
Твій божественний погляд,
що пом'якшує каміння,
І давно ув'язнив мене
в підземеллях кохання лісі...
17
Твої маленькі ніжки --
ці м'які ніжки,
Я думав сховати їх
між своїми руками,
І я уявив, що чую
в розмовах птахів
Небесні пісні
твоїх ангельських братів,
які з нами...
18
І коли в моїй душі світло
було подібне
до сяйва полярного,
Легкий вітерець, пролітаючи,
ніби мені приносив
Звук голосу твого --
металевий, дзвінкий,
І твій сильний аромат,
твій солодкий аромат --
живого...
19
Сонце затихало приємно
і повільно,
Дзвін, що дзвонив,
суворо і повільно одягав --
Одягав
Цю пристрасть у смуток --
Цю хворобу, якою
нарешті має вилікувати
того хто вмирав...
20
І коли ніч огорнула мене,
холодна ніч,
Я приніс із саду фіолетові мрії
дві,
І прийшов, щоб медитувати
над тим, що закриє їх --
Мої вже опущені повіки
після моєї смерті
у тьмі...
21
Бо, моя кохана, я прошу тебе
не вірити,
Що я люблю це існування
і не бажаю його кінця;
Вже давно я не відчуваю крові
у своїх жилах
І може бути ласкавою до мене,
тепер лиш -- могила...
22
Тому я -- хто не піддається чарам задоволень,
Без втрат покину цей світ скорботи життя,
Якою молюся
І, о бліда жінко,
з жалісливим поглядом,
Скоро я на тебе, мовчазну
і вмираючу -- подивлюся...
23
Але, я лише втік би
від речей та істот,..
Я -- лише, сумне і нещасне життя, покинув би --
Напередодні дня,
коли, також, помреш і ти --
Ти помреш від горя,
бо я більше не буду жити..!
24
І ти не прийдеш, плачучи,
до сільських квітників,
Щоби поливати бідні насадження своїми сльозами --
Без упину
І.., там, чекатимуть на тебе --
у тих квітниках,
Жоржини, що плачуть
в обіймах жасмину..!
___________________________
05.01.2026; Paris (Aurora) ===================
(!!!)
"Flores Velhas" (Cesário Verde) -- вірш, який здійснив перекладом на українську мову Катинський Орест.
https://www.citador.pt/poemas/flores-velhas-cesario-verde
"Квіти минулого" -- (Flores Velhas == Cesário Verde) -- Сезаріо Верде
Жозе Жоакім Сезаріу Верде (25.02.1855 — 19.07.1886) — португальський поет, який вважається одним з попередників поезії, що виникла в Португалії у XX столітті.
================
Автор :::
Катинський Орест
(Katynskyy Orest)
=============================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054667
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2026
автор: MAX-SABAREN