Я сходив учора в ліс
й на собі кліща приніс.
Цілу ніч сидів сумирно –
так до ранку і не зліз!
Присмоктався і приліг –
спав, як тхір, "без задніг ніг".
Непомітний і підступний, –
учепивсь зубами в бік.
Де сидів, звідкіль прибіг, –
на сосні чи на вербі?
Вже й не так важливо... – зранку
бік зненацька засвербів.
Був би більший – дав "ляща"!
Він же – менший від прища...
За годинником і проти
я викручую кліща.
Круть і круть та верть і верть! –
Кліщ обійми розпростер
і не хоче розлучатись,
мов з мерцем – кістлява смерть!
Так крутив-вертів кліща.
Скарживсь, скиглив, верещав.
На стотисячний лиш оберт
кліщ зі мною попрощавсь.
Що ж, радій, здавалось!... Ні! –
Майже зразу спохмурнів...
Ніби щось таке важливе
спорожніло у мені.
Та не довго сумував.
Кліщ пішов ловити ґав.
Вірш лишив мені й на боці –
свій малиновий овал...
© Сашко Обрій.
01.06.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2026
автор: Сашко Обрій