Чи ж можна велич вимірять душі,
Котра пізнала біль гіркий утрати,
Коли навкого – людоньки чужі,
Ну, а вона не просто жінка – мати?
Які і де знайти такі слова,
Щоби її розрадити, підтримать,
Коли її самотність убива?
На допомогу їй приходить… рима.
О, так! Це звичайнісінькі слова
Творити здатні ні, не лихо – диво,
Й душа людська заплаче, заспіва
Про долю власну чи чиюсь родину,
Про сутність існування і життя,
Про світ прекрасний десь, а десь – байдужий,
Обов’язково і про майбуття,
Й про ніч безсонну, із якою дружить.
Така уже природа у пера
Писати, щоби вивільнити душу,
Думки свої із нею позвіря,
Десь посміхнеться, ну, а десь… потужить.
Та головне не те навіть! О, ні!
Те головне тут, що втече… самотність,
І очі не такі стають сумні,
І друзі знайдуться, хоча й не сотні.
16.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054643
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2026
автор: Ганна Верес