Моє місто стало порожнім,
І його розірвали не ворони,
Моє серце стало тривожним
Від постійних сирен та грохотів.
Час зупинився й завмерли світанки,
Туман огортає будинки пусті.
Тільки вітер шепоче щоранку:
«Треба вірити, треба іти!»
І памʼять в минуле мене повертає,
Де спокій здавався якимось земним.
І музика в парках зараз не грає,
Затянуто смутком сірим й німим.
Із гамірних вулиць, скверів і площ
Зникло життя через адські нальоти.
Цей жах не відмиє ніякий вже дощ,
Не зітруть його вічні скорботи.
Крізь біль і крізь рану глибоку в душі
Хочу вірити, що все скоро минеться,
Це зло не залишить наш світ у пітьмі,
І знову місто життям озветься!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2026
автор: Інна Зорич