Поклич мене крізь вогонь.
Більше я не боюся його.
Дай відчути тремтіння долонь,
Біль, що здавна живе поміж скронь.
І благаю тебе - не холонь.
Більш не буде жахливих безсонь.
Поклич крізь товщу води.
Ми, авжеж, не чекали біди…
Падав сніг і зникали сліди.
Я втомивсь рахувати ходи.
Якщо знаєш куди - то веди.
Те, що спить у мені - розбуди.
Поклич крізь стіну землі.
Наша тінь залишилась в імлі.
Час прийшов. Відпускай кораблі.
Як же вільно летять журавлі.
З неба ми і смішні, і малі.
А вважали, що ми королі.
Поклич мене крізь вітри.
Ми обидва - заручники гри.
Якщо можеш творити - твори.
Він це схвалить. Він бачить згори,
Як з ковчега тікають щури.
Але ти говори. Говори.
Поклич крізь світло небес.
Всі, я знаю, чекають чудес.
Але я не вмирав, не воскрес.
Я не Гадес, не навіть Гермес.
Я звичайний герой твоїх п’єс.
Пам’ять - самий безжальний процес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054563
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2026
автор: Seth