Морозне небо вкрило сотню хат,
Коваль ось-ось візьме цю землю у лещата,
Паде на неї стиглий виноград,
На жаль, нема кому його зірвати...
Покрито сумом сонний сад,
Останні яблука на гілках не дістати...
Нема того, хто тут наводив всюди лад,
На жаль, і їх нема кому зірвати...
І поле знов не зоране стоїть,
З-під снігу не видно чорні скиби...
Людське життя на урвищем мовчить
Пригадуючи, де я, Боже, схибив?
Ця вуличка доволі мовчазна,
Тут не сполохати ні лиса, ані ґави...
У погребах не знайдете вина,
І стола тут так давно не застеляли.
Різдвяний вечір. Зоря палахкотить.
Цю тишу вже нічим не розірвати...
Не спіть! О людоньки! Не спіть!
Ходімо всі разом колядувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054541
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2026
автор: Марина Цуркан