Перший сніг наче перше кохання,
Випаде швидко – швидко розтане.
Блиском незайманим сяє у вічі,
Та як цнота, все ж зникає навічно.
Ніжних сніжинок пух лебединий,
Змінює раптом в кульбаби жоржини.
Вкутує ватою все на обійсті,
Ще не опале на дереві листя.
Борошном встеле дахи і покрівлі,
Кучмами всядеться зверху на ринві.
Бджолами крутиться в небі осіннім,
Ще від недавна прозорім і синім.
Білою ковдрою поле вкриває,
Хоч, не надовго, але він не знає.
Гадки не має, що буде відлига,
Зійде водою – залишиться крига.
Ранком поглянеш – за вікнами сіро,
А ще учора усе було білим!
Ти не сумуй, що зійшов він водою,
Випаде справжній, але вже зимою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2026
автор: Костянтин Вишневський