Перед такими голову схиляю,
Адже характери у них стальні,
Такі у ворога без промаху стріляють,
Хоч не завжди втрапляють у пісні…
Той, хто пройшов через полону пекло
І не зламавсь під молотом чужим,
В кого душа від мук не раз отерпла,
У кого кров висмоктували з жил,
Такий не зрадить землю чи родину –
Манкуртами ці люди не стають,
Бо народилися в таку годину,
Що захистом стає їх власна лють.
Їх били і пекли, і били… знову,
І підкупляти пробували теж,
Калічили за їх пісенну мову,
Здавалось, що не буде мукам меж.
Найбільше ненавиділи «азовців» –
Бісило московитів це ім’я.
Ніхто не залишився там назовсім –
Їх кликала по-своєму земля.
Хто в чужині побув чи у полоні,
Приниження вілчув чи біль розлук,
Землі набравши рідної в долоні,
Уп’ється запахом, хоч не забуде мук.,
22.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2026
автор: Ганна Верес