Мені приснився дивний сон.
Ніч була місячна та загадкова.
На дереві сидів якийсь фантом;
А поруч з ним сім’я фейкова
Синичок. Вони підняли галас,
Тому й мене вночі й розбудили;
Тоді ж мені історія згадалась,
Фантомом був мій кіт. Щосили
Надав я на вікно – воно відкрилось.
Й біле з плямою, «невість-що»
На мене пригнуло. Оце приснилось!
Місяць присвітив. Це казна-що!
Воно муркоче, дивиться на мене…
Лежить клубочком. Ну й, котяра!
Таке спокійне, котеня буденне…
До чого це? Ці сни, як Божа кара!
Кота давно нема! На дворі не весна.
Тепер, де грітись герою втікачу?…
А вишня, де він сидів, чому рясна?
З плодами! Наїстись можна досхочу.
За все, тепер, я нервами плачу.
Може, це спогади мої шалені?
А що не так? – скажи, мій читачу. -
Мої вже міркування стали денні.
31.12.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2026
автор: filaya