[i]Артем Олегович Стриженко
(28 жовтня 1993 р.— 21 липня 2014 р.)
Житомир, уродженець міста Сватове Луганська області
Старший солдат, водій –регулювальник 95-ої окремої аеромобільної бригади. Загинув під час виконання бойового завдання в районі м. Лисичанськ Луганської області.
Місце поховання: м. Житомир, міське кладовище.
[/i]
Вона тихенько йшла з нічної зміни
У проблисках ранкової пори,
Скрізь прохолода обгортала стіни
Будинків, що ховалися в двори.
Тріпалось серце і душа тремтіла,
І відчувавсь якийсь легенький щем.
Зайняв неспокій все єство і тіло…
Не сходив з думки син її – Артем.
Всю ніч постійно набирала номер,
Та телефон уперто так мовчав.
Його слова останні йшли у спомин:
«Прийду в відпустку скоро» – він сказав.
Надіялась, чекала і раділа:
Вона вже обійметься скоро з ним.
Прийшла додому, на дивані сіла,
Та хтось знадвору в двері подзвонив.
Відкрила навстіж й наче остовпіла –
Військові на порозі, та не син.
Від перших слів упала і зомліла…
Вже не повернеться синок живим.
Роки́ летять, ятри́ть душевна рана...
Все не змири́ться з втратою вона.
Частенько плаче на могилі мама.
Ще досі в Україні йде війна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2026
автор: Ольга Калина