Тріщить
і лускає лід —
міцний морозище,
січе,
і хоче повергнути з ніг —
хвища:
скоро —
Водохреща…
Зима
забереться на пагорб,
на свою календарну
вершину,
а після Йордану,
поспіхом
у долину,
як на санчатах,
обганяючи вітер, полине —
і хоч якою
лютою б
не була, –
а полине
поспіхом у долину —
у напрямку
до тепла…
Нині ж
холод панує
на небі і на землі:
між задубілої пасіки —
вулики сплять,
покляклі,
згори над ними
звисає
клоччя льняної паклі,
як
недоглянуті
вчасно отари —
звисають згори
кудлаті
безпросвітні хмари —
сіро-буро-оливкові
кольори.
Та на мить,
мов у Йорданському диві
скупалися хмари
сіро-оливкові,
і засвітились
золотом
з власної глибини,
зі своєї середини:
дивлюсь,
над пасікою —
небо похмуре
наразі,
мов янтарем
розплавленим
чи липовим медом,
залите,
наче всміхнулося
несподівано,
прозирнуло
над світом —
літо;
чи увішов Христос
у лоно Йордану
відкрите —
і засвітилося лоно
присутністю Бога-Отця,
і пролунало згори —
Голосом-громом
чи Голосом-дзвоном —
до кожного серця;
...наче відкрився вулик,
і явилося небу соборне,
храмове сяяття —
благословенне,
тихе,
тепле,
псаломне,
пропо́лісове і медове,
у медитативному ритмі –
потаємне життя…
…Води Йордану —
завжди каламутні,
потік
розмивав потугою
глинисті береги —
полководці чужі,
траплялося,
відмовлялися
мити у Йордані ноги*…
Поблизу Єрихону
була на ту пору
вода
звичайного
як для Йордану
кольору:
інтенсивно-коричневого,
а де проглядала
і оливково-зеленава
її неслава:
одне слово — потік і глина…
І в цю каламуть,
без сумніву,
увійшов
Бог Всеєдиний
у іпостасі Ісуса Христа —
Логоса-Сина.
І паму́листі
береги розмиті,
і вода,
у природній її
непрозорості
й неблакиті,
засвідчили
символічне занурення
Джерела
живого і чистого
Світла
у неприглядні
часом
земні
реальності й будні
сутні…
І — збереглися
письмові дані:
«як увійшов
Христос у річку —
загорівся вогонь в Йордані…»,
«велике Світло
осяяло це —
звичайне до того
місце…»
І, прийнявши
хрещення
від Предтечі,
вийшов Христос
із му́листої води,
та сяйво Його Любові
зосталось
у водах земних
назавжди.
І нині, хто зрячий —
бачить
у кожній
краплині води —
Богоявлення,
як резонанс
між Творцем
і творінням, —
і невига́сні
Його сліди.
02.01.2026
* У Старому Заповіті (2 Царів 5:10-14)
згадується, що сирійський полководець
Нааман спершу відмовився купатися в Йордані,
вважаючи його занадто брудним і мулистим
порівняно з чистими річками Дамаска.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2026
автор: Валя Савелюк