Таке життя: де розцвіта – там драйв і галас.
Хто в цій виставі ти – безхатько чи король?
Все. Зрозумів. Гаразд. Біжу перевдягаюсь
й за мить вже граю зовсім іншу, дивну роль.
Якусь з ролей мені придумали з дитинства,
якусь я вигадав собі свідомо сам.
Життя виліплює із кожного – артиста.
Усяк отримує сценарій, роль і сан.
Хоч ніби й чули всі, та сплять: життя – театр
(нам сповіщали, вже не криючись, цей факт).
В нім не важливо – віртуоз ти чи аматор:
перевдягайся тьму разів, а решта – фарт.
Тож одягнуся – роздягнуся – одягнуся...
Та не сприйму трагікомедію всерйоз!
Бо це лиш гра: чим менш твердий – тим більше гнуся,
тим цікавіший, дружелюбніший курйоз.
Хоч варто грати, та не варто заграватись,
і забувати, що цей світ – не більш, ніж гра,
яка покаже, хто й чого насправді вартий
і де в ній суть, а де – муляж і мішура.
Достатньо мати тільки пильність і уважність
та не вростати у костюми, мов у сни.
На кожен клин знайдеться клин, на важіль – важіль,
на кожну казку – глядачі й актори (ми).
© Сашко Обрій.
26.05.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2026
автор: Сашко Обрій