Рожеві пасма в небі, наче драма,
що з днем, і з травнем мирно догора
на Лінкольна, тим паче Авраама,
куди мене прибила ця пора...
Тепер отут, у спальному районі,
де гавкіт псів з міських особняків
й ранковий передзвін церковних дзвонів
вплітаються у хмарива м'які.
Де линуть молитви за оборонців,
де місто Лева, стишуючи тон,
мов спину вигріваючи на сонці,
замріяно гойдає Балатон.*
Де стишуються ритми і манери
й городи із балкона гріють зір.
Де в шахи у дворі пенсіонери
рубаються щодня на свій манір.
Де зелено і всюди кучеряво,
скрізь парки – мов турботливі жінки.
І слід простиг скаженої орави,
що серце міста в біг жене стрімкий.
Де вулиця Тичини, Хвильового,
Мазепи, Цісик, Миколайчука.
Й здається, що для щастя більш нічого
не треба, тільки серце і рука.
Щоб все це відчувати і писати,
і жінці зізнаватись в почуттях.
Всміхається до мене бородатий
з хмаринок Лінкольн, з ним вітаюсь я...
А в кремовому небі серпокрильці
про літо сповіщають і про те,
що ми йдемо з країною по криці
у світлий час,
що з пІтьми проросте!
© Сашко Обрій.
* назва одного з районів Львова, про який розповідає у вірші ліричний герой.
29.04.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2026
автор: Сашко Обрій