Босоніж тишею ступаю,
Чуттєво що торкається мене.
І тиша м’яко повагом вдихне
Те світле, повнить що до краю.
Я нею вдячно огорнуся,
Відчую як враз змінюється світ!
Здивовано пізнаю той політ,
По-іншому вже подивлюся
На все знайоме повсякденне…
А пам’ять обережно понесе
Туди свідомість, де лиш гріло все…
Бач, тиша розігнала й темне.
Босоніж тишею ступаю,
По теплим, ніби, рідним килимам!
За миті ці багато що віддам,
Бо так у диво потрапляю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2026
автор: Анжела Волкова