Вечірнім містом Лева, наче зомбі,
з мобілками, прирослими до вух,
жіночі сновигають генофонди,
солодкі, мов чарки від медовух.
Жінки й мужчини, вирячивши очі,
посилюють сідниць сліпе тертя,
спішать, спішать, спішать, неначе хочуть
при цьому обігнать саме життя.
В поквапливості жити, непомітно
тікаєм від життя ще далі ми.
Думками і бажаннями вагітні,
гвалтуємо безбожно кожну мить.
Чи чуєм в спішці смак Життя справдешній,
ковтаючи хвилини, мов фастфуд?
Коли, в яких обставинах і де ж в нім
зійшов зі стежки й різко збочив люд?
Так хочеться побути трішки в тиші.
Так мріється спинить прекрасну мить.
А місто стрімко душить невротичність.
Ба ліфт – і той закритися спішить!..
© Сашко Обрій.
28.05.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2025
автор: Сашко Обрій