Я – галичанин, юний хрущ.
На сонці гріюсь тихо.
Гуду, сідаючи на кущ,
на тротуар, на стріху.
Чи постарію в самоті,
чи капцем хтось наступить –
діла нехитрі і прості
доробить мій наступник.
Я не турбуюся про те:
я в дзені, тут і зараз.
Моє безжурне черевце
ніщо в житті не "парить":
ні жар, ні холод, ні війна,
ні смерть, ні безгрошів'я.
Для мене це не новина.
Я просто жити вмію.
Умію дякувать за все,
що стріну по дорозі.
Куди життя не занесе –
я завжди вдячний бозі.
Тому стурбованих людей
проблеми не збагну я.
Допоки час невпинно йде,
його не гаю всує.
Чи то лечу, чи то присів, –
мене навчили діти
життю радіти попри всі
стрімкі його кульбіти.
Двигун мій крилами бринить,
внизу – нервові люди.
Кудись втекла чергова мить –
такої більш не буде...
Тож за наступною лечу,
щоб за хвоста зловити.
Награвшись з нею досхочу,
радітиму, мов діти.
© Сашко Обрій.
27.05.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2025
автор: Сашко Обрій