***
Десята година ранку...
Прозорі
відтінки пастельних кольорів
Довкола...
У садах затихають джерела,
А теплий білий колір
широкої
Брукованої вулиці вражає погляд.
Як стела...
На першому поверсі, спокійно —
Відпочивають,
А у деяких відкрилися жалюзі
І в одній, чи іншій,
В оштукатурених кімнатах,
Тінями, як шпалер
гілки,
Блищать під час обіду
Порцелянові тарілки.
Як же добре мати свій затишок,
І своє легке життя..!
Я спускався,
не поспішаючи —
В тіні,
На свою роботу,
Куди тепер, майже,
Завжди приходжу
з запамороченням
Від апоплексії.
І маленька, метушлива, —
Тут я помітив дівчину,
Яка на мармуровій шахівниці сходів,
Що клаптик згущеного городу,
Присіла на коліна,
Поклавши свою сукню,
Як підстилку під частину товару
Та зігнувши спину.
І я,
Незважаючи на сонце,
Розглядав її.
Ось вона встала
І дерев'яні її черевики загуркотіли,
Щоби відкрилася блакитна бавовна її шкарпеток,
Коли вона нахилилася —
Крива, потворна,..
І збоку звисали її білі ручки,
Як вервиці розеток.
З ганку їй відповів слуга :
«Якщо тобі незручно —
То вже іди та не базікай.
Я, більше — не дам бабосів..!».
Він дуже спокійно
Кидає блідо-тьмяну мідну монету,
Яка вдаряється об поверхню абрикосів.
Раптом — яке бачення художника..!
Якби я перетворив прості овочі
У світло Сонця —
Інтенсивністю колориста,
Ніби людську істоту,
Яка рухається та існує,
Повну прекрасних плотських пропорцій
Вісажиста.?!
Пливуть ароматом кухонні дими...
З кошиком на спині, згинаючись,
Піднімаються пекарі —
Світлі від борошна муки..,
А біля дверей, один, або інший дзвінок
Деренчить, несамовито,
Час від часу від чиєїсь
Нетерпеливої руки..,
І я складав, за анатомією —
Нове органічне тіло, по шматочках...
Знаходив відтінки і форми...
Відкривав :
Голову — в кавуні,
А в капусті — ін'єктовані груди.
Оливки, що дають нам олію,
Чорні і згуртовані, серед зеленого листя —
Є косами волосся, що укладається..,
А от ріпа — це голі кістки, кольору молока,
І... грона винограду — розарії очей,
Якими світ мається...
Є шиї, плечі, роти, обличчя —
У положеннях певних плодів
І... серед овочів —
Пухких, ароматних,
Як хтось, хто все це їсть,..
А там з'являється диня,
Що нагадує обжери живіт.
І, як плід уяви,
Що нарешті розширюється —
Я бачив у овочах спокусливе м'ясо,
А кров — у яскравій червоній вишні
Та добрі серця, що пульсують у помідорах,
І тверді, червоні пальці — у моркві,
Що пишні.
Сонце золотило небо,
А продавчи́ня,
Що продала свою свіжу салатну зелень
І подарувала гілку запашної м'яти
До зелені,
Обернувшись, радісно вигукнула
до мене :
«Більше ніхто не проходить..,
А ви допоможете мені.?!»
Я підійшов до неї, без презирства
І.., тримаючись за два крила, що вже ламалися —
Ми весь той тягар підняли,
Що притискався до кам'яної підлоги
Та з величезним м'язовим зусиллям —
Завантажили.
«Дуже дякую..! Нехай Бог дарує вам здоров'я..!» —
І я отримав, у тому прощанні,
Силу радісну в повноту цноти,
Що випливає з невідомого травлення,
Або з надлишку чесноти...
І поки я йду в протилежний бік,
А вдалині крутяться екіпажів спиці —
Бідна ця віддаляється в серпневій спеці,
З блідими щоками
І без стегон — у плям спідниці...
Малюк поливає ліану,
Із блакитного вікна — з лійки
І здається, що він просіває,
Або розбризкує зірки
І пил піднімається білими хмарами,
Щоби ним закадилити дірки....
З саду доносяться здорові запахи
І я чую канарку, —
Яке дитяче її щебетання..!
Між жалюзів метушаться домогосподарки,
А сонце простягає, по фасадах,
Свої промені дистильованого
апельсина —
У привітання....
І мальовнича та смілива,
У своїй бавовняній сукні,
З піднятою груддю та засуканими рукавами,
З радісною нещасливістю,
Що мене підбадьорює та потішає,
Вона віддаляється —
Худа, причепурена,
Трохи дивна сільська жінка
Неначе від мене втікає...
І ці товсті ноги велетня —
Без тулуба, але атлетичні, цілі, спілі —
Несуть знову бідну мандрівницю
На сільську зелень додому,
Щоби два скромні гарбузи грудей
Билися рівно — у потішну втому...
_______________________________________
17.07.2024-30.12.2025; Paris (Aurora) =================================
(!!!)
Візажи́ст (від фр. Visage — «особа, вигляд, образ, вид») — фахівець в області макіяжу, як створення образу за допомогою засобів мистецтва макіяжу.
-----------------------
(!!!)
«У сучасному районі...» — (автор Cesário Verde), вірш переклав Катинський Орест українською мовою — з португальської...
----------------------------------------------
Автор :::
Катинський Орест
(Katynskyy Orest)
=============================
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054236
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2025
автор: MAX-SABAREN