Мете... Неначе каються століття.
Світ захлинувсь у білому вині!
А я стою, як обгоріле віття,
І крижанію в мертвій тишині.
О де ті весни? Де надії крихти?
Чи це лиш сон приснився наяву?
Мені судилось жити і не жити,
Вмирати і казати, що живу.
Летять сніжинки — вицвілі надії,
Лягають сіллю на моє чоло.
Невже навіки серце заніміє,
Невже навіки щастя одцвіло?
Спи, душе, спи... Хай вітер завиває,
Хай сипле сніг на рани й на жалі.
Ніхто не чує у німому краї,
Як б'ється серце в крижаній імлі.
О, снігу, сип! Засип мене скоріше!
Сховай від світу надпекучий біль!
Хай все навколо стане білим віршем,
Бо не лякає вічна заметіль.
Хай світ засне. Молю про це, мій Боже.
Залиш мені холодну білоту...
І вже ніхто тепер не допоможе
Здолати полинову самоту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054225
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2025
автор: Незламна