Вітрик бає
легковійно на загал,
промовляє
увереджено до тиші:
"Чом ти, леді
нерухомо-мовчазна,
в сивім пледі
атмосфери прісно висиш?
Я до тебе
залицяюся давно,
зорі з неба
дістаю тобі щоночі,
ну а вранці
сповиваю у рядно –
нуль реакцій,
ніби дійсно хтось наврочив."
Втім, промова,
що була на весь загал,
щемним словом
не зворушувала тиші.
Тож від люті
легіт втілився у шквал
та на лютні
не бряжчить, а тільки свище.
2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2025
автор: Олена Студникова