Червневе сонце досить спекотне…у піднебессі деінде хмаринки-пір’їнки. Там, мов у сні, загадковий спокій, нижче ж вітер злегка гойдає верхівки дерев і поступово зникає у листві. Донизу знову спокій, при землі відчуття задухи. Це досить помітно по квітах і травах уздовж траси, низько нахилені під густим пилом.
Рейсовий автобус зник з поля зору, Яна щойно вийшла з нього. На диво, на зупинці ні душі. У роздумах, звичайно, така жара, мабуть градусів тридцять два, всі сидять вдома.
Йшла обіч дороги, раптово зашпортнулась, щось мимрить. Тільки тепер помітила, що мокасини занурилися у пил.
- Ох, не фіга собі, - вирвалося з уст.
Озираючись, повернула на вапняну дорогу, що тягнеться до села. Мабуть бабуся вже виглядає, але ж не знати при такому пекучому сонці, за який час я доберуся. Вона зняла мокасини, витрусила пил, босоніж стала на м’який спориш, ледь посміхнувшись, голосно,
- Ну от, так набагато краще. Тут і пилу менше. Мабуть це соняхи захищають від вітру, ба яке величезне поле, ніби безкрає.
Зненацька знизу, майже перед самим носом, здійнялась пташка, від несподіванки завмерла. Та то тільки на кілька секунд. Її тихий сміх пролинув на землею і зник поміж квітучих соняхів. Дивлячись на них, уявила себе пташкою,
- Ото краса, бачити поле з висоти. Сприймати сонячне проміння і водночас ніби сама над величезним безмежним сонцем.
Від раптового сигналу машини, аж здригнулася. Мерседес сірого кольору різко зупинився, молодий хлопець, відчинив двері,
- Добрий день, красуню. І що привабило таку особу в село? Щось такої не пам’ятаю, мабуть у гості і до кого?
Його погляд їй видався надто зухвалим. Від несподіванки, очі округлилися, на щоках рум’янець,
- Ага, ось зараз, зараз все розкажу, ніби на тарілку викладу морозиво.
- Нехай би й так, а чому ні?
- Так морозиво в таку спеку розтає. А подивися до сонця, воно безжалісне, на тарілочці залишиться маленький, ледь помітний слід.
- Але ж той слід солодкий.
На обличчя впала тінь іронічної усмішки, вона сміливо,
- Ага, той слід, це буде тільки спогад і все.
Її відповіді, порівняння, його заінтригували. Кілька впевнених рухів, вже стояв біля машини, відчинив задні двері,
- Твої карі очі, якісь дивні, ти часом магією не займаєшся?
Вона вирішила пожартувати,
- От бачиш, хіба непомітно. Я подумала, що втомилася йти і ти тут.
Він за неї помітно вищий зростом, це їй сподобалося. Виправивши за плечима рюкзак, все ще тримаючи в руці взуття, обидві руки розвела в сторони,
- Ти бачиш оцей світ, це поле, он… ту пташку, що сидить на соняхові, може це і є магія. Світ нас приваблює, ми в ньому актори.
Він тихо хихикнув,
- Послухай, а якби я тебе украв?
- Ти погано розумієш новітні технології?
Його задумливий погляд, ковзнув на дорогу, рукою виправив чуприну,
- Послухай, а ти часом не родичка тітки Рози?
- А що в мені помітив упевненість, тому так вирішив?
- Та ні досить сміливо поводишся, тітка колись казала , що в брата росте дівчисько-відірви голова.
- Можливо влучно сказала, бо за себе в змозі постояти. А якщо ти кажеш про викрадення. Чим посягати на чиюсь честь, потрібно свою мати.
Змірявши його з голови до ніг, продовжила.
- А може досить балачок, вже поїдемо?
- Так-так. Думаю, тобі тут буде зручніше сидіти.
- Якби ж ноги сполоснути…
Він поспішив сказати,
- Не переймайся, сідай босоніж. Трохи нижче, за полем є невеликий рів, неподалік від нього став. Правда невеликий, але досить привабливий. Два джерела прохолодної води, можна вволю напитися і навіть купатися. Звичайно, якщо є бажання.
Зручно всівшись, позаду себе біля вікна, помітила коробку з печивом і пляшку вина,
- Мабуть у тебе свої справи? Ой, зачекай ти навіть не запитав, як мене звати і я твого імені не знаю. Звичайно, я подібна вітру, так каже мій батько, багато слів ти й розгубився. Я Яна, навчаюся на третьому курсі педінституту, мрію викладати фізику, інформатику.
Дзвінкий голос заполонив салон, водночас зазирає у дзеркало заднього огляду водія. Його обличчя миттєво почервоніло. Хитнув головою, уважно дивиться на дорогу,
- А я Сергій, сусід тітки Рози, з дитинства виріс на її очах.
Вона кивнула головою,
- Ну от і познайомилися.
Машина стоїть біля цямрини. Яна, напившись джерельної води,
- Тут така місцевість, краса. А ти не казав, що за ставом ліс. Видно досить старий, он які високі крислаті сосни, а граби їх неначе охороняють. Я уявляю які там пахощі, прохолода,
- То зайди у воду, ти ж хотіла ноги сполоснути.
До нього хитрий погляд, мила усмішка,
- Я би із задоволенням, пару раз у воду занурилась, але ж не знаю місцевості. Тут глибоко?
- А ти плавати вмієш?- косо зазирнув на неї.
- Ти спеціально жартуєш, щоби було про що поговорити?
Не чекаючи відповіді, з рюкзака дістала пакет, зникла за кущем шипшини. Через декілька секунд в сторону відкинула пакет, у купальнику йшла до ставка.
Сергій вирячив очі, думки, як оси. Чорт забирай, де вона раніше була?
У бриджах й футболці зовсім не той вигляд. Цікаво, скільки сантиметрів її талія? Мені двадцять п’ять років та й досі такої граціозності не зустрічав. Торкнутися б її плечей, обійняти, цікаво, щоби робила?
Зненацька, зі ставу крик,
- Агов! Сергію, а вода тепла. Ходи сюди, невже тобі не хочеться сполоснутися.
Миттєво в його голову влетіла думка, ледь чутно,
- Це ж треба така смілива.
Але вирішив підійти ближче, голосно,
- Яно, ти далі не пливи, там досить глибоко і вода набагато холодніша.
- До біса, невже я втрачу шанс познайомитися ближче?- шепотіла тихо.
Він той, якого уявляла. Ще й з тітчиного села, чому не варт закрутити роман. Нехай у мене карі очі, а в нього горіхового кольору. Мені підвладні, зловила ту мить, я йому сподобалася, чому й не продовжити спілкування.
Вона намагається вийти із ставка, хоч і невеликий схил, але досить слизько. Він це помітив і подав їй руку. Ледь посміхнулася і навмисно потягнула до себе, послизнулася, обоє упали у воду. Її гучний сміх із ноткою задоволення рознісся над ставом.Він вкотре хотів її взяти за руку, вона ж спеціально відводить її. Хлопець не подумав, що з ним просто грається. Трохи збуджено, обома руками взяв за талію, виніс на трав, вона обійняла його за шию, випалила,
- А ти молодець! Правда тобі б не завадило відвідати тренажерний зал.
- Ти ходиш у фітнес клуб?
- Сьогодення змушує, хіба ти не помітив, який суворий світ. Ви ж від містечка недалеко, невже в селі так все спокійно?
- Та я працюю в містечку, змінна робота, чомусь над цим не задумувався.
Підбираючи русяве волосся у хвіст, вона гучно сказала,
- Я мабуть справді схожа на шалену дівчину. Ой, з твоїх штанів потік води ніби струмок, моя вина, можеш мене посварити.
- Та то пусте, в багажнику є форма, піду в кущі, переодягнусь
Одягнений у форму охоронця, він став ще привабливішим. Вона виглянула з машини, присвиснула,
- Ну ти даєш!
Хіба ж перед такою встоїш, думка стрілою влетіла в голову. Ні, їй краще з розпущеним волоссям. Його погляд ковзнув по її личку, устах. І вмить, неначе в нього втілився заряд, якого потрібно позбутися.
Мабуть не розумів, що коїть, при бажанні поцілувати, у грудях відчув тепло, за мить розійшлося по всьому тілу.
- Яно, посунься, я заберу вино, на сонці десь-то перегрілося, покладу в речовий ящик.
Вона посунулася, їх обличчя надто близько. Не відсахнулася, повільно опустила повіки, він обійняв її і раптом уста до уст, ніжний поцілунок.
Його теплі руки, з волосся зняли шпильку,
- Ти така гарна і солодка.
Зазвичай можливо би щось сказала. Та не йому, бо відчувала, що закохалась. Ледь нахиливши голову,
- Це так спонтанно. Треба було раніше забрати вино, це воно винне у наших дотиках.
В салоні запанувала мовчанка… машина рушила з місця. Заплющивши очі, Яна назад відкинула голову, думки плуталися, як сплетене павутиння павука, я ж про нього нічого не знаю. Можливо й справді, як доводять вчені, що можна закохатися за сорок вісім секунд. Але що далі з цим робити? Втрачаю розум, мабуть подумає розбалуване, самовпевнене дівчисько. Та врешті-решт нехай думає. Тільки не потрібно щоб тітка дізналася, що ми знайомі. Розраховувала відпочити зо два тижні, а тепер мабуть, додому їхати доведеться раніше. Можливо в нього є сільська дівчина?А може він одружений? Та ні обручки немає і в речовому ящику сигарет не бачила, мабуть досить серйозний. Але ж той поцілунок такий жаданий. Чи я справлюсь із своїм бажанням?
Сергій помітив її стан, ото би біля неї притулитися. Та враз, взявся так за кермо, що пальці, аж побіліли. А що тепер мені робити? У мене ж завтра заручини, як сказати Світлані, що краще друзями залишитися. Чи зможу їй сказати, при її закоханому погляді? Я покидьок, напевно так, два роки крутив дівчині голову і так вчинити. Буде скандал? А може й ні. Можливо все складалося, на мою користь. Часто лишаючись наодинці, стосунки відкладали на першу шлюбну ніч. Чого й не знати?
Та раптом пригадав, як мати, щось говорила про чутки в селі, що ніби в неї були стосунки з ветеринаром Віктором. Може просто не насмілилася сказати. Вже потім би розповіла, після весілля, хто знає.
Від думок у голові гул. Різко зупинивши машину, на кермо просто поклав руки, на них повільно опустив голову.
- Щось сталося?- її голос звучав досить голосно.
- Я подумав ти спиш, нам їхати залишилося зо п’ять хвилин. Ми сьогодні ввечері зустрінемося?
- А ти цього дуже хочеш? Я ж для тебе просто випадкова пасажирка.
Та й про тебе нічого не знаю.
- Я думаю, якщо запитаєш тітку, вона тобі все розповість, можливо ще й щось добавить. Ти ж знаєш, в селі так часто буває.
- Я до пліток байдужа. Вірю тій людині, яка мені дивиться у вічі.
- Ну що ж в такому разі, я тебе дуже прошу, давай зустрінемося, десь о двадцять другій годині. Чи для тебе це пізно? Скажи свій номер телефону, я зателефоную.
Уважно зазирнула до нього, сказала номер. Помітила, як він хвилюючись, у телефоні натискає на кнопки. Ага, тремтить рука, злегка почервонів, значить боїться мене втратити, я йому подобаюся.
Зазирнувши до вікна,
- Поїхали. Думаю це не пізно, вдома, зазвичай, засинаю опівночі.
Вона вийшла з машини, волосся зібрала в пучок, махнула рукою. Несподівано, відчинивши хвіртку, назустріч вийшла тітка,
- Привіт, Яночко! А я почула гул машини, думаю хто це в наших краях з’явився. Я й забула, що Сергій із чергування мав приїхати. А ти мимо йшла, чи він тебе підвіз? Ти ж його бачила років десять назад, невже могла пізнати?
Замість відповіді, Яна мило усміхаючись, обіймала тітку і поцілувала в щоку.
Жінка ж продовжила,
- А ти ж така худенька, як молоденька берізка. По відео ніби повніша. Невже це так навчання діє, так виснажує?
- Ні-ні, тітонько. У мене все добре. От вийду заміж, думаю, як і всі жінки стану кругленька, як годиться. І вже згодом виглядатиму більш жіночно. Ми ж подібні квітам, цвіт, запилення, із часом змарніє. Але на все потрібен час, то ж я поки що насолоджуюся цим, що маю.
- Проходь! Тобі варто якісь доклади писати, пояснення.
- Як бачите, така натура.
- Ти пса не бійся, він майже весь час у буді, старий, нюх втратив, погано бачить. Та й коли я на обійсті, на чужих не гавкає. А, як там батько? Так і займається справами бандитів, злодіїв?
- Ви ж знаєте, народжений бути слідчим, навряд чи покине свою роботу.
Та й настрій в нього, ви ж характер краще мене знаєте. Смерть мами після довгої хвороби, стала для нього крапкою в особистому житті.
Сонце котиться донизу, останні промені ще досить весело мерехтіли, але все менше досягали до землі. Після душевної розмови, смачного обіду,, тітка задумливо дивиться на дівчину. І коли вона виросла? Якби була дочка з дітьми, мабуть би їй тут було веселіше. Сама весь час на роботі. А онуки, займаються у гуртках, у кожного своє життя. Не хочуть їхати в село, для відпочинку, кажуть, море більше приваблює.
Тим часом, Сергій неначе буревій увірвався в будинок, від гучно зачинених дверей, на вікні здійнявся тюль, чути звук від зачиненої кватирки. Мати ледь зблідла,
- Сину! Щось трапилося!?
- Так мамо, сталося. Хочеш кричати, кричи, хочеш мене сварити, свари і навіть візьми різку, добре вибий, як хлопчиська. Та я скасую заручини. Напевно скажеш пізно. Але, я часто думав що це кохання. Ні, я помилявся. Нині, коли вирішується доля всього життя, вважаю не пізно скасувати домовленість.
Вона й не пам’ятає такого збудженого сина. Здивовано, в погляді смуток, розчарування. Присіла на стілець,
- Ти не гарячкуй, розкажи в чому справа? Якщо посварилися, то варто перенести. Кажуть де любляться, там чубляться.
- Ні-ні, я просто поспішив. Тільки зараз усвідомив, якою в мене має бути дружина.
- Боже, ти ж дівчині майже два роки голову морочиш. Що сваха скаже?
- Мамо, опустися на землю, тітка Ольга іще не сваха та й нею не стане. Я вирішив і ні за яких обставин свого рішення змінювати не буду.
- А, як Світлана це сприйняла,- її щоки помітно почервоніли.
- Ти не хвилюйся, ще тиск підніметься. Там все буде добре.
- Тобто? То дівчина іще не знає? Що ти робиш? Схаменися, синку!
- Мамо я пішов і ти мене не зупиняй. Вона все сприймає, як належне.
Мати взяла його за руки,
- Послухай! А може ти давно другу дівчину маєш та мовчиш?
Він її обійняв,
- Матусю, я її зустрів, ту, яка в моєму житті для мене сяятиме сонцем.
Він відчув, як від хвилювання гучно б’ється серце, до обличчя, в голову прилинула кров,
- Якщо ти дуже хочеш, щоб я одружився, думаю можна буде зробити заручини через тиждень чи два. Думаю вона не відмовить.
Мати сердито,
- Такі рішення мимохіть не сприймаються, а хто вона і звідки?
-Це потім, мамо, потім! Я пішов.
Він завів мотор, машина різко зрушила з місця. Хвилин десять і він біля воріт Світлани. Кілька раз натиснув на клаксон. Світлана в цей час знаходилася в будинку, почувши звуковий сигнал, посміхнулася. Не йшла, летіла до нього. Ледь не збила з ніг маму, яка саме заходила з веранди,
- Ох та любов! Приїхав, а ти хвилювалася.
Вона за мить біля машини, він відчинив двері,
- Привіт! Сідай поруч зі мною, треба поговорити.
Тільки після цих слів дівчина помітила червоні очі, ледь бліде обличчя.
- Сергійку, щось сталося? Чому такий сполоханий, напружений, здається трохи сердитий?- вона хотіла обійняти та він відвів її руки.
- Світлано, ми готувалися до заручин, добре, що іще не домовилися про весілля. Я думаю це на краще, ми просто поспішили. Можливо у тебе з Віктором складеться на краще.
Її обличчя враз зачервонілося, а очі зашастали, мов у пастці. В її очах він не помітив сліз, тому впевненіше продовжив,
- Пробач! Але я приїхав повідомити, що не буде ніяких заручин. Ми просто розійдемося, як друзі. Ти не спіши кричати, привертати увагу сусідів. Такі рішення приймаються у тиші. Я вирішив, так для обох буде краще. У нас різні дороги і це добре, що ми не поспішали.
Вона мовчала, дивилася на відчинену хвіртку, вдалину. Як добре, що не вийшла мама. Вона ж так хотіла його мати за зятя, щоби в містечку придбали квартиру. Холодний піт покрив чоло, у грудях тиснуло, у горлі ком. Ледве втрималася щоб не розплакатися. Крик гусака змусив здригнутися, повернув до розмови.
Ледь видавила,
- Сергійку! А може ти подумаєш…
Він перебив її,
- Ні Світлано! Ти подумай, як сказати батькам, що ми розбіглися. Подай надію, що для тебе так буде краще. Пробач!
В голові гул, мимовільно здригається око, вона відвела погляд, вийшла з машини,
- Ну що ж прощай! Можливо, в цьому рішенні і я частково винна. Думаю мої батьки зрозуміють. Мені ж лише двадцять два роки, попереду життя, можна не поспішати. Тож не хвилюйся, в мене все буде добре.
Вона повільно зачинила двері машини. Сергій дивився вслід, від серця відлягла тривога. Заревів мотор і з-під коліс різко шугнув пил, розчиняючись у легких сутінках, які вже деінде прилягали до землі.
Сонце майже повністю за небокраєм, останні промені, ще вириваються вгору, танцюють, але не досягають землі.
Роза в кімнату занесла постільну білизну, навстіж відчинила вікно,
- Яночко, на серванті стоїть настільна лампа. Сама дістанеш, а вікно трохи пізніше зачиниш, нехай зайде свіже повітря, міцніше спатимеш.
Час поспішав. Дівчина чула, як тітка вимкнула світло, легке скрипіння ліжка. На годиннику, за п’ять хвилин двадцять друга година. Не гаючи часу, її постать зникла за відчиненим вікном. Лише пару кроків, перед нею стоїть Сергій,
- Яно, я тобі дещо маю розповісти. Не хочу , щоб наші стосунки були не щирими. Я хочу, щоб ти довірилася мені. Будеш сміятися та побачивши тебе, я втратив голову, закохався.
Їй чомусь хотілося перевести на жарт,
- Оце так-так! З першого погляду? Скажеш гучно серце б’ється, ледь з грудей не вискочить.
На плечах, вона відчула його гарячі руки, пригорнув до себе. Той поцілунок, збентежив обох. Вона не змогла приховати такі ж почуття.
Після довгого поцілунку, дотик чола до чола і його шепіт,
- Я тебе кохаю. Її обличчя розцвіло маковим цвітом, і вона миттю пригорнулася до нього, уткнувшись у його груди.
Мати Сергія і на мить не заплющила очей. Який там сон, ось так прийти і всі плани строщити на друзки. Сину-сину, що ж ти коїш. Як я людям у очі дивитимусь!. Якби ж не пізній час, то може б передзвонила до сусідки Рози. Поділилася би з нею непередбачуваними новинами. Але у вікнах було темно. По кімнаті, в нічній сорочці ходить немов привид, від думок важко відволіктися. А що то чоловіку, давно сопе, напевно бачить сон.
Ну та й нехай, може до ранку все стане на свої місця. Не варто наперед говорити. Нехай би вже був вдома. Машину залишив, а може із Світланою зустрічає світанок, передзвоню, образиться, скаже заважаю. Марія то сидить у кріслі, то знову біля вікна, душа не на місці, де ж ти сину?
Світає… біля будинку Рози квітнуть троянди, а в обіймах - двоє закоханих.
Здалеку чути спів соловейка, в сараї шурхіт, крик півня, ґелґотіння гусей, шипіння качок.
Марія вийшла надвір, кроликам підкинула свіжого сіна, важко перевівши подих,
- Зараз подзвоню до сина, може відповість.
За сусідським парканом почула дзвінок, у подиві, тихо,
- Ба, хтось і до Рози дзвонить. Хай послухаю, про що там мова.
Зразу натиснула на червону кнопку. Прислухалася, але нічого не почувши, голосніше,
- Розо! А ти де, що я тебе не бачу.
В цей час, Роза вже на кухні смажить котлети. Вікно ж зазвичай відчинене, то ж відразу почула, відставила пательню. І навіщо я їй зранку потрібна, з такою думкою спішила до неї.
Стоїть на порозі, щоб нікого не розбудити, запитала неголосно,
- Маріє! Я на порозі, а ти де?
Окинувши оком подвір’я, на мить остовпіла, обличчя зблідло. На лавці, біля літньої кухні, побачила Сергія, який у обіймах тримає Яну.
- Оце так сон, що то молодість, - тільки тихо промовила, озираючись, швидко зникла за хвірткою.
Ніби крадучись, тихо зайшла на сусідське подвір’я, неголосно,
- Маріє, ти чого гукала?
Жінка вийшла із сараю, в руках тримає декілька яєць,
- Та я з тобою хотіла поділитися, ти ж знаєш, ми ж, як подруги. Мій Сергій із Світланою вирішив розірвати стосунки, відмінив заручини. Не знаю, що з ним сталося і кого він знайшов? Серце кров’ю обливається, що люди скажуть! Зганьбив мій рід, воно ж все йшло до весілля, а тепер на тобі мамо, отакий сюрприз.
- Не шуми, залиш яйця, пішли зі мною щось покажу,! - Роза взяла її під руку.
Тим часом, на обійсті Рози, чомусь із буди виліз пес, гучно потягнув ланцюг. Від звуку Сергій і Яна розплющили очі. Саме в цей час Роза і Марія легко відхилили хвіртку. На обличчі Рози з’явилася привітна усмішка. Марія помітивши сина з незнайомою дівчиною, не змогла й слова сказати. В подиві дивиться на Розу, кліпаючи очима,
- А це чия така в тебе на обійсті?
Сергій і Яна вже стояли, як першокласники перед вчителями. Роза помітивши нервозність сусідки,
- Це дочка мого брата Миколи. Правда славна дівчина?
Та вже удвох підійшовши до них ближче, продовжила,
- І коли ви, голубки порозумілися? І чого Сергію, було матері не сказати де ти, щоб не хвилювалася? А ти Яно, ніби ота хитра миша, як проскочила надвір, що я не помітила?
-Та то я посприяв, ви на неї не сваріться!
- Ти ба, якого захисника знайшла. А може ви давно по телефону, чи по скайпу спілкувалися і мовчали…
Марія щось хотіла сказати, Сергій помітив, до матері кивнув рукою.
- Я давно чекав на зустріч із тією, хто заполонить моє серце.
Раптово, перед Яною став на коліно, в руці тримає каблучку,
- Ось при свідках скажи, підеш за мене?
Очі забігали по його обличчю, не чекала такого повороту. Все ж спромоглася себе взяти в руки, підвела догори очі, рукою злегка торкнулася його чуприни,
- А ти все життя мене будеш любити? А чи захистиш від наклепів? А коли захворію, будеш про мене піклуватися?
Марія, аж рот роззявила, тілом подалася вперед, ніби хотіла до них підійти та Роза встигла взяти під руку, злегка притиснула.
В його очах блиск ранкового сонця,
- Так! Так! Так! Я обіцяю тобі бути надійною опорою та люблячим чоловіком. Оберігатиму тебе, як найтендітнішу квітку і цінуватиму кожну мить поруч, бо ти - моє життя.
Через два тижні молоді люди їхали в машині в напрямку до містечка. А неподалік від автовокзалу, у орендованій квартирі, на них чекали друзі, щоб відсвяткувати заручини.
Букети квітів, теплі погляди, бризки Шампанського, довгі промови, щирі побажання. Їхні очі сяють від радості. Та вони усвідомлюють: попереду шлях трансформацій, без яких неможливо побудувати справжнє сімейне щастя.
2025 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2025
автор: Ніна Незламна