Що ж, прощавай, вже котрий рік війни!
Рік, коли нас знов нищили нещадно.
Рік, коли хлопці гинули й дівчата,
Старі, малі та ненароджені.
Але стояли ми - та стоїмо!
Орду русні скажену били й б'ємо.
Весілля граємо. Співаєм. П'ємо.
Сміємось. Плачемо.
Ми - живемо!
Що ж, прощавай вже котрий лютий рік.
У цьому віці ти вже двадцять п'ятий.
Чекали мир... Та що його чекати?!
Він вже давно прийшов би, аби міг.
Але він сам не прийде... І тому
За нього ми - така вже наша доля -
Знов ллємо кров. За гідність та за волю.
Як наші предки в сиву давнину.
Що ж, прощавай, рік в різних кольорах.
Рік перемог та втрат, відваги й зради.
Рік, коли в спину била наша влада
І закордонні друзі у лабках.
Але ніхто в нас гідність не вкраде!
Але ніщо не зможе нас зламати!
Ми - українці, нас - не подолати,
Рано чи пізно - візьмемо своє!
27 грудня, 2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054093
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2025
автор: Андрей Кривцун