Крізь метушню у натовпі на площі міській
До мене пробивається вже знайомий погляд твій.
Невже це ти — і я знову тебе зустрів?
У моєму фокусі — твої очі мовчазні,
Які, навіть без слів, так багато говорять мені.
У них ще жива тінь нашої минулої зустрічі.
Серце пам’ятає і пульсує в особливому ритмі.
Я не казав, але так очікував цієї миті.
На долю секунди я втрачаю тебе з поля зору —
Страх огортає: невже я втрачу тебе знову?
Приспів(x2):
Ми зустрілися тієї ранньої весни,
Коли зима тікала, лишаючи сліди.
На площі, заповненій людьми,
Я впізнав тебе — а чи впізнала ти мене?
Я продовжую дивитися в те місце, де стояла ти.
Подих перехоплює, і я одразу рушаю туди.
Тіні перехожих затуляють мені всі шляхи,
Але я таки доходжу — і на тому місці вже не ти.
Я продовжую стояти онімілий у самоті,
Дорікання в думках не вщухають в мені.
Я відчуваю особливий дотик на своєму плечі,
В моменті озираюсь — а переді мною ти.
Твій голос тремтить — і ти ледь шепочеш: «Прости».
Приспів(x2):
Ми зустрілися тієї ранньої весни,
Коли зима тікала, лишаючи сліди.
На площі, заповненій людьми,
Я впізнав тебе — а чи впізнала ти мене?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2025
автор: Vitalii D