Грудневий вітер стрімко обіймає,
На тонкому стеблі ніжну троянду,
Він жовтооку вкотре нахиляє,
Мрійливо знов, виводить серенаду.
Вона ж не кориться, в протистоянні.
Від холоду щораз втрачає вроду,
У ранах пелюстки, промені ранні,
Світила сяйвом вкрадуть прохолоду.
По стеблі листя знівечене зовсім,
Вона ж боротись не вміла, молода,
Мабуть чогось таки навчила осінь,
Тієї мужності, що мала сама.
Одна лишилась на клумбі за вікном,
Не розділяє, ні з ким одинокість,
А з дерев листя підгорнене вінком,
Все ж вгамував вітрисько всю жорстокість.
Насильно милий не будеш, шепотів,
Пробач, я відступлю у темінь ночі,
Ти ж частка сонця, милуватись хотів,
Довіку пам’ятатиму ці очі,
Які колись, так часто бачив у сні.
26.12.25 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2025
автор: Ніна Незламна