ЛАПАТИЙ СНІГ ОБТРУШУЄ КРИЛО

ЛАПАТИЙ  СНІГ  ОБТРУШУЄ  КРИЛО

Лапатий  сніг  обтрушує  крило,
Мов  білий  спогад,  що  летить,  кружляє,
Шепоче  вітер:  «Вже  таке  було…»
А  він  летить  і  м’яко  так  сідає.

Змережаний  морозом  кожен  звук,
І  тиша,  наче  вічність,  оживає,
Душа  мовчить,  бо  втомлена  від  мук,
А  сніг  летить  і  килимом  лягає.

Він  все  летить,  мов  пам’ятає  шлях,
Притрушує  і  верболіз,  й  калину,
Неначе  шаль  моститься  на  плечах,
І  навіть  причаївся  біля  тину.

І  в  кожній  миті  спогадів  печать,
Засніжені  дитинства  виднокраї,
Де  мама  вміла  піснею  мовчать,
А  батько  мовчки  грів  долоні  краєм.

Сніжинка,  як  молитва  на  вітрах,
Що  лине  з  неба  чиста  і  прозора,
І  світ  стає,  неначе  білий  птах,
І  скатертина  біла  й  неозора.

Лапатий  сніг  обтрушує  крило,
І  з  легкістю  лягає  на  простори,
Цілує  ніжно  й  лагідно  чоло
І  взяв  в  обійми  рідні  мої  гори.

13.11.2025  р.

©Королева  Гір  Клавдія  Дмитрів,2025

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1054019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2025
автор: КОРОЛЕВА ГІР