Не напишу ні слова, ні півслова,
Про те, що відбулося вже давно.
Крізь решето просіялась полова,
Я все шукала - де ж оте зерно?
І де той зміст, потреба чи причина,
Яка мене тримала стільки літ?
Комусь завжди була я наче винна,
Тримаючи на плечах цілий світ.
Тепер цю ношу обережно скину,
І на узбіччі долі покладу.
Візьму безцінний скарб - свою дитину,
Й сама своєю стежкою піду.
І вже мені розвиднілось у небі,
І стало легше дихати і йти.
Ще раз влаштую феєрверк для тебе,
Спалю до решти пройдені мости.
У день новий простелиться дорога,
Ти не знайдеш на ній мої сліди.
Надіюсь лиш на себе і на Бога,
І вірю в те, в що вірила завжди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053963
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.12.2025
автор: majra