Нема й не буде ланцюгів таких,
В які би можна Правду закувати,
О, скільки ж мали люди доль гірких,
Та мій народ нічим не залякати.
Він стогін чув і змучених людей,
І вітру стогін в мерзлоті північній,
Знав відчуття, як це востаннє йдеш
На розстріл, щоб злетіти в сиву вічність.
Голодні очі бачив теж людей,
Які вже не забудуться до скону,
І як ставали жертвами ідей
І храми Божі, і святі ікони.
Все витримав і вистояв народ…
Не обійшлось без жертв і сліз, і зради,
І це нашестя з півночі заброд,
Час прийде – знищить, дасть собі він раду.
«Не вам нас вчити, як у світі жить, –
Промовить гордо, вийшовши із бою, –
Не будемо вам, нелюди, служить,
Історію свою ми пишем кров’ю!»
12.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2025
автор: Ганна Верес