В недосконалості твоїй уся краса,
Бо в ній все те живе, що я ціную в жінці…
Я вже казав тобі, що ти одна така,
Зі світлом сяючим, як у небесній зірці.
В не ідеальності твоїй чудове все…
Давно не вірю вже в земні я ідеали,
Тому і тягне, як магнітом, так мене
До, серцем вибраної, неземної пари.
В недосконалості безгрішної душі
Відсутня пристрасть тіла, що із книг знайома,
Зі всіх красунь-актрис, що так дивують світ,
Одна для мене ти, святіша ніж Мадонна.
Нехай описують поети у рядках
Казкові форми тіла бездоганних пані,
Мені в житті потрібна, Господи, лиш та,
В якої риси личка, всі не ідеальні.
Люблю оцю не ідеальність понад все.
Твоя проста харизма й справжність мені ближче,
Я знаю…Впевнений, і вірю не помре,
Моє захоплення тобою, вічне й чисте.
Люблю твою недосконалість й прямоту,
Всі зморшки тіла з віком, і словесну різкість…
Мене ж за те пробач, що зрідка так даю,
Взамін, прекрасне щось, за все тепло і ніжність.
За доброту твою, за ласку і любов,
Нехай не зовсім, як у фільмах, ідеальні,
Та, все одно би я, на світу край пішов,
Щоб знов знайти свою недосконалу пані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053844
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2025
автор: Ярослав Ланьо