Десь там на сході, де гримлять бої,
Де вітер б’ється ув останню вeжу,
Зібрались клином душі-журавлі,
Щоб загасить небачену пожежу.
Вони притьма кидались на вогонь,
Крильми ловили вибухів уламки
І видавалось, що грудьми, либонь,
Спинити можуть легко й томагавки.
Слізьми рясними крапали дощі.
Кришилась башта, падаючи з криком.
Кружляли душі, стрімко, мов стрижі.
Біда палала полум’ям великим.
І вже коли стомилася й вона,
Лиш де-не-де спалахували іскри,
Світ обійняла згорблена пітьма,
Навколішки силкуючись присісти.
Поміж руїн дрімало кошеня,
Чекало вперто хоч кого із рідних.
Журавка опустилася одна,
Загомоніла до кота привітно.
Кіт муркотів, занурившись у плед,
Життям дев’ятим жебонів із вічним.
З тих пір, напевно, тисячі легенд
До нас дійшли, як звістка з потойбіччя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2025
автор: Оксана Дністран