Злітає хижий птах, й здіймає до небес
Гіркі ухвали жаху, смерті та страждання,
Що впадуть на чоло скорботним басом мес,
І обірвуть назавжди смертних сподівання.
Змарнілих тіней на землі сирій,
Що крадучись ідуть руїнами нічними…
Та вгледів птах в імлі допоки цілий стрій,-
То дивиться, за обрій, мольфар його очима.
Простори пустоші сніжять, - засвічені зіниці,
Спітнілі пальці крутять забуті древні мудри,
Щоб з пазурів, з небес вгатили блискавиці;
Се край де смертні всі, хоч брахмани, хоч шудри…
Ось хижий птах пірнає, стрекочучи крилами,
І скрекіт той страшніше, ніж морок неньки - ночі,
Та поспіхом шукає в руїнах льохи й ями,
Притулок тут останній зустрінуть поторочі.
Залізні знаки дивні промінням простір «чують»,
Ворожі чорні тіні пірнають в звіра пащу,
Й захищені бронею колонною чатують,
Та жалом обирають вколоти здобич кращу.
Збирається по ланкам, мов гусінь, й пре колонна,
Що в череві ховає ворожі темні душі,
Та жалять блискавиці, від тімені до лона,
Лишаючи по собі згорілі, чорні туші…
По дзеркалу рясніють пентаклі й древні руни,
Палає звір й реве, здіймаючись вогнями.
Дурні царі залишать по собі тільки труни,
І ці родючі землі вкривають рясно ями..
Ось хижий птах сідає, підбитий і клекоче,
Та стомлений дрімає в обіймах неньки – ночі.
По нього прийде з ранку, а зараз – спати хоче,
Мольфар, здійснивши намір, знімає «другі очі».
19.12.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2025
автор: Ales