І коли
всі мільярди слів
усіма мовами
падали у забуття —
одне-єдине,
зовсім просте,
звичайне слово —
хоч ніхто вже
не міг пригадати
його першозначення —
одне-єдине,
зовсім не видатне
слово
зважилось —
чи, може, випадково? —
і зачепилося
коротеньким хвостиком
останньої букви
закінчення
за обірвану вже
павутину пам’яті —
і…
У цій тиші,
в цій паузі,
у цьому –
просторі між словами –
його упізнало
серце…
І вмить
зупинилися
у падінні безслідному
всі мільярди
відринутих слів
і прислухались
насторожено
усіма своїми значеннями —
переносними в тому числі,
навіть нюансами
і натяками —
інтонаціями…
І серце,
що в останню мить
згадало про Любов
і знов повірило, —
подарувало крила
усім мільярдам
недавно
приречених слів…
І здійнялися слова
над безоднею,
як сяючі
невагомі лелітки,
як метелики,
як фотони —
часточки світла,
з яких
складається промінь,
що ніколи не втратив
почуття напрямку,
і щосвітанку — завжди —
лине
до знайомого підвіконня
і вмощується там —
не кликати,
а чекати погляду,
якого, можливо,
вже давно нема,
але його пам’ятає
віконне скло —
прозоре…
І щоразу
прозоре скло
розповідає променю
ту саму казку —
про любов,
що й сама
була схожа
на промінь…
…Я хотіла б сказати тобі,
що слово,
яке врятувало світ,
коли вже
він зірвався
і летів у прірву,
що те слово було — Любов…
І це
була би правда,
бо в кожному
живому слові,
яке чує серце, —
є Любов.
Але це була б
не вся правда,
бо те слово
було — «завжди»…
Чому саме воно,
таке звичайне,
повернуло серцю довіру —
ніхто не знає.
Але сталося
саме так.
…Певно,
у серця
свої,
нерозгадані
навіть ним самим, —
таємниці.
21.12.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053717
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2025
автор: Валя Савелюк