Тихо осінь пливе…
Помах крил її ледве помітний.
Неба око живе,
Не сльозою вмиває – дощем.
Заколисує сни,
Мов настояне, свіже повітря,
Падолистом рясним,
У глибинах душі будить щем.
А мине листопад,
Стане з вітром зима пліткувати:
То війна невпопад,
То застрягне у тиші густій.
Ляже сніг на поля,
Ніби біла незаймана вата.
Спить під нею земля
Й силуети ледь видних хрестів.
Заколисують день
Сірі крила вечірнього неба,
Зірочки де-не-де,
Мов ліхтарики, сяють в імлі.
То вже казку пряде
Ніч зимова для нас і для себе,
А як місяць зійде,
То означить кордони полів.
14.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2025
автор: Ганна Верес