Щось в цьому є: цвіт бузиновий рву я,
а потім викладаю на папір...
Він пахне, млоїть, дихає й дивує,
затягує у свій солодкий вир.
Тож я кладу його на підвіконні,
полички і підлога – теж пахтять.
Щороку, в травні план перевиконуй:
гляди – й забузиновіє життя!
Коли до теплих днів ще так далеко,
коли гуля вітрисько навісний,
зігріє й подарує серцю легкість
п'янкий ковток духмяної весни.
І сам стаєш легкий, кошлатий, білий,
ніжнішає характер вмить, бо зна
про те, що буде щастя й буде діло,
коли в кімнаті сохне бузина!
Із цвіту бузини запарю чаю,
згадаю рідні ниви та гаї.
Ковток відпивши, вчую, що втрачаю
тяжкі бентеги й зболення свої...
І хочеться радіти знову світу
і йти з новим натхненням до мети.
Отож, мій бузиновий рідний цвіте,
цвіти і пахни, пахни й сохни ти!
© Сашко Обрій.
12.05.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2025
автор: Олександр Обрій