Ще трішки потерпи, гузице мила.
Всі думи запроторила в полон,
о дупо бідолашна, заніміла,
відсиджена в маршрутці "Еталон"!
Тверде в своїй позиції, сидіння
сьогодні – твій суддя й безжальний кат.
Немов законсервована сардина,
розм'якла ти, замучена й липка.
Сідельце зажорстке – нічо' не вдієш,
а ти, рідненька дупо, – заструнка.
В салоні дві години вовком виєш,
хоч ніжилась ще вчора в подушках!
Пережила багацько кілометрів,
без ліку ям і горбиків, стрибків.
Ти – справжня ветеранка львівських нетрів,
районних центрів, міст, містечок, сіл.
Обставини життя – неідеальні,
мінливі, несподівані... авжеж...
Лежиш, мов відбивна в шкільній їдальні.
Чи вийшовши з маршрутки, оживеш?
Чи житимеш життям потому звичним?
Без тебе – як без рук! Тепер тобі
подушку я куплю ортопедичну.
Життя тобі найм'якшого я зичу.
Хоч ти з сидінням виграла двобій!
© Сашко Обрій.
10.05.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2025
автор: Олександр Обрій