***

твій  погляд,  як  метелик,  ледь  торкнувся  моєї  руки,
і  я  відчула,  як  крило  ледь-ледь  зачепило  шкіру,
залишивши  невидимий  слід  з  найтоншого  пилку,
але  досі  його  пам'ятаю,  хоча  минуло  так  багато  років,
світ,  як  у  калейдоскопі,  склався  химерно  і  яскраво,
зсунув  дзеркальні  грані,  створивши  унікальний  візерунок,
який  не  повториться  більше,  як  минула  мить.
І  що  такого  в  тому,  що  я  старша,  ніж  була  тоді,
якщо  мої  очі  того  ж  кольору,  ім'я  та  прізвище  ті  ж  самі,
чи  означає  це,  що  я  та  сама  людина  чи  вже  не  зовсім,
чи  ім'я  в  документах  —  це  все,  що  залишилося  колишнім,  а?
Кого  можна  запитати,  чи  залишилися  свідки  в  минулому?
Та  людина  є,  але  хіба  вона  не  живе  тільки  в  моїй  пам'яті,
а  особистість  з  паспортом  на  її  прізвище  та  ім'я  я  не  знаю,
поняття  не  маю,  де  вона  живе  і  якого  кольору  сни  бачить.
Не  розумію,  навіщо  в  моїй  голові  зберігаються  ці  уривки,
безглузді  і  нікому  не  потрібні,  лежать  собі  в  кутку,
але  одного  дня  чомусь  раптом  спливають  у  пам'яті
і  ти  чітко  бачиш,  яка  в  той  день  на  тобі  була  куртка,
згадуєш,  чим  пахло  в  повітрі,  чуєш  шум  машин,
і  чітко  відчуваєш  ледь  помітний  погляд  і  слід
від  ніжного  крила  того  самого  метелика,  що  давно  відлетів?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2025
автор: Рясна Морва