Хоч в Україні також "баби нарожали"
(на те легка була у Жукова рука!),
та я, мов заєць, причаївсь за гаражами.
А зал. вокзал "шманає" трійка з ТЦК.
Сиджу, тремчу, бо жить так хочеться на світі,
неначе щука, котру ловлять "на живця",
щоб не потрапить на гачок або у сіті,
які живця перемолотять на мерця.
Є ті, хто вміє й любить добре воювати.
Є ті, хто вміє пакувать "живців" у бус.
Є ті, хто вміє й має дар – від них ховатись
за гаражами й за спідницями бабусь.
За всю війну мене ловили тільки тричі.
Ішло на мене з буса десять молодців.
Мов легендарний колобок в дитячій притчі,
я втік від всіх й за гаражами тут засів.
Не пацифіст я. Маю цілі ноги й руки.
І маю голову між ними на плечах.
Але далекий від військової науки.
А ще я сцю й зізнатись можу в цім хоча б.
Щоб остаточно провалити цей екзамен,
для переконливості можу ще й в штани
накласти купу, прямо тут, за гаражами –
для щонайшвидшого припинення війни...
© Сашко Обрій.
07.05.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053448
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2025
автор: Олександр Обрій