Війна і люди, люди і держави…
Трикутник цей непросто розвести,
А коли в когось ще й душа іржава,
Ладу не буде, Господи, прости!
Ми з діда-прадіда миролюбиві,
І предки наші – жита сіячі.
Завжди нас воювали і гнобили,
Щоби удень трудились і вночі.
Й сьогоднішня війна невипадкова –
Не скоро заживуть її шрами.
Кордони теж посунуті відколи,
То ж мусимо ці боронити ми.
До волі йшли ми вперто через терни,
Колючий дріт рвав тіло до крові,
Росія ж ледь з лиця землі не стерла,
Кайданки одягаючи нові.
Ось і тепер війна йде братовбивча,
Жорстокості такої світ не знав.
Наш ворог не ховає і обличчя,
Тож в кожнім серці – свіжа борозна.
Яких дітей війна у нас забрала!
Яких орлів позбавила крила!
Усе, що бачила, москва в нас вкрала,
Навіть ім’я собі підстерегла.
Московію змінила на росію,
Присвоївши собі таке ж ім’я,
Незгоди між політиками сіє,
Щоб Україну потім розіп’ять.
Майданні не відплакані ще жертви,
А вже нових усюди тисячі…
Ми ж для москви потрібні тільки мертві,
Вона ж нам не поставить і свічі.
Тож доки ми ще маєм Україну,
Нехай скалічену, але живу,
Рятуймо волю і не на колінах
Борімось, щоб лишитись на плаву.
14.12.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2025
автор: Ганна Верес