Воскресши на кичері
і вийшовши з печери,
на паству й вірних учнів ти чекав.
І марилась вечеря –
не повістки і черги,
й привітні вишибали з ТЦК...
Але військовим пох*й –
є виклики епохи.
А ти себе пророком уявив!
Для воєн всі ми – блохи.
Підеш копать окопи
чи станеш капеланом бойовим!
В часи нової ери
нам снайпери й сапери
на фронті конче треба! Ось твій кріс.
Не треба нам істерик.
Ти хіппі, езотерик?
Волоссям на хіба всуціль заріс?
Ти втягнешся швиденько,
в печеру походеньки
забудеш: зробим з тебе ми бійця!
Позбудешся тут ліні,
навчишся дисципліні.
На кой тобі життя манера ця?
На тобі скрізь пилюга.
Печерний волоцюга,
ти нині – стопроцентний ухилянт!
Ще й людям, мов папуга,
забивши баки туго,
про себе чортзна-що науявляв!
Вилазь! Ходи у військо,
тримай свою повістку.
До дупи нам, ти Будда, чи Христос!
Хлоп'ячу маєш піську,
отож давай підписку,
не думай навіть, хлопче, про відкос!
В часи ці навіжені
тебе ми підстрижемо,
поголимо, стріляти навчимо!
Тож кидай свій молебен,
солдата зробим з тебе.
Ще люди з тебе, Йсусе, будуть мо'!
© Сашко Обрій.
05.05.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053368
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2025
автор: Олександр Обрій