Я не маю куди нині вже відступати,
За плечами життя, як ріка розтіклось,
Встановив, між сьогодні і вчора, Бог грати,
Тож нема в ті часи вороття, якщо щось.
Якщо вкотре здається, що даремно живу,
Не встигаю за мріями, як молодий,
Я мов пролісок, просто, знов чекаю весну,
Щоб з під снігу у цей, грішний світ, прорости.
Щоб на день чи на місяць…Краще все ж на роки,
Планувати в думках, те, що хоче душа,
Лиш би тільки на ранок, до моєї щоки,
Доторкались твої, палкі й ніжні вуста.
Аби чути твій подих, і як б’ється у такт,
Серце те, за яке, і померти не жаль,
Бо з тобою, кохана, відчуваю я смак
І всі ноти життя, мов натхнений скрипаль.
Я не бачу той шлях, на якому без тебе,
Знов в майбутнє іду, до своєї мети,
Бо в самотності тій, уночі десь між ребер,
Може кров перестати тілом в серце текти.
Я не маю куди нині вже відступати,
Тож дай руку мені і підемо вперед,
І хай клацають десь за плечами знов грати,
Перед нами ще є, сто відкритих дверей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2025
автор: Ярослав Ланьо