Веселі думи множаться в сумні.
Кохання світле у душі - в замрію.
В майбутнє линуть у сум'тті дні.
Захмарне небо втратило надію.
Снаряди рвуться, заглушуючи світ.
Будинки - привиди у згарищах, розрусі.
Душа стомилася і замерзає в лід.
Пульсує нерв війни по жилах у напрузі.
Там долі розірвались, мов камінь, що навпіл.
Та славиться земля своїми козаками.
Та час настав війною темних сил.
В очах дитини відбився смуток мами.
За бруствером весна. Калини кущ розцвів,
Та снайпер мітить через прорізь смерті.
І завмирає Всесвіт зоряних світів,
І розпач матері - то біль земної тверді.
Хай пам'ять збереже той калиновий цвіт,
Їх ревний біль і їх гірку скорботу.
Зміцни їх, Боже, в пору буремних літ,
Щоб зберегли країну і свободу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1053281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2025
автор: Йосип Петрик